вівторок, 12 січня 2016 р.

Дитяча кімната, або держава як сировинний ресурс



#3
Дитяча кімната


Уявіть собі звичайну кімнату. Приміщення з білими стінами, просторе й незрозуміле, проте це зовсім не лікарня для душевнохворих. Підлогу залишіть звичайну, хоча для більшого реалізму можете прикрасити її мініатюрами гір, басейнами у вигляді океанів та іншими чудесами планети Земля. Саме на цьому всьому всілося з двісті дітей. Вони ще немовлята, проте дехто вже значно більший за інших. В кожного в руках дуже простий набір: тільки листок паперу та олівці. Та ще є один важливий момент. Хоч я пропоную назвати це цукерками, проте ви можете замінити на все, що вам завгодно. В кожної дитини є солодощі й вона обмінюється з іншими ними в замін на малюнки, папір чи олівці. Не назвеш те, що вони роблять, шедеврами, проте це все умовності й всі присутні старанно щось виводять. Тільки одна дитина дуже мало малює. Вона роздає всім свій папір, отримуючи тільки крихти, бере в інших малюнки, віддаючи залишки своїх цукерок, а коли сама хоче щось намалювати, то малює на листку чужого, за що той відсипає їй кілька своїх цукерок.
Думаю, хтось впізнав цю дитину, хоча малюки такі подібні між собою.
Вона – це держава на кордоні Європи, велике джерело ресурсів, затятий споживач продуктів інших, люди якої радісно несуть свої гроші громадянам інших держав, не розуміючи, що ті кошти навряд чи повернуться до них і з кожним таким кроком населення цієї країни бідніє, навіть якщо це одна нещасна цукерка.
Вони так мало роблять малюнків, хоча в них є безліч паперу, ідеї та натхнення, та ще й олівці всіх кольорів та різновидів. Вони не хочуть робити, а хочуть споживати. Вони не будуть розвиватися, а бажають просто використати, вичерпати все, що в них є зараз. Для чого майбутнє, якщо можна щось, дуже трошки, витиснути сьогодні, забувши про те, який урожай зібрали б наступного дня.


Країна з безмежними перспективами, яка сама себе їх і позбавляє. Україна.